4 липня 2023
Огляд українського ринку сої - 2022/23
Після декількох років стагнації в Україні знову зростають посівні площі та врожай сої. Про те, як змінювався ринок протягом останніх років, - в нашому огляді.
Глобальний ринок сої
Соя є основним джерелом протеїну для кормів - в середньому показник вмісту протеїну в насінні цієї культури перебуває на рівні 38-40%. Один кілограм сої за кількістю протеїну замінює приблизно два кілограми м’яса або риби.
Основну частину попиту на сою протягом останніх десятиліть забезпечує Китай. Якщо наприкінці 1980-х років споживання м’яса в Китаї становило 20 кг на душу населення на рік, то на початку 2020-х цей показник збільшився до більше ніж 60 кг.
Наразі на Китай припадає більше 25% світового споживання м’яса (в тому числі більше 50% світового споживання свинини). Тож не дивно, що саме китайський попит став основним драйвером зростання глобального споживання сої протягом останніх десятирічь.
Імпорт сої Китаєм збільшився з 25-30 млн тон в середині 2000-х до 98 млн тон в сезоні 2022/23. При цьому виробництво сої в Китаї становить протягом останніх років 15-20 млн тон на рік.
Іншим відносно великим імпортером сої є ЄС – європейські країни виробляють лише 2-3 млн тон сої на рік, а імпортують в середньому 15 млн тон (а також, додатково, 16-17 млн тон соєвого шроту).
Наразі за загальними світовими посівними площами соя посідає третє місце серед усіх зернових та олійних культур, поступаючись лише пшениці та кукурудзі.
Основними країнами-виробниками сої є Бразилія, США та Аргентина. Протягом останніх років частка трьох країн - найбільших виробників – в загальному світовому виробництві складала більше 80% (при цьому частка самої лише Бразилії становила 35-40%).
Саме збільшення виробництва в Бразилії дозволило задовільнити зростаючий попит зі сторони Китаю. Протягом останніх двадцяти років посівні площі сої в Бразилії зросли в два з половиною рази, загальне виробництво – більше ніж в три рази.
В сезоні 2022/23 посівні площі сої в Бразилії становили рекордні 43.4 млн га, середня врожайність – 3.6 т/га, загальний врожай – 156 млн тон. Збільшення виробництва в Бразилії (на 26 млн тон до попереднього сезону) дозволило збільшити загальне світове виробництво, незважаючи на значний негативний вплив від посухи в Аргентині (де врожай знизився з 44 млн тон в сезоні 2021/22 до 25 млн тон), а також зниження виробництва в США (з 121 млн тон до 116 млн тон).
Більшу частину (приблизно дві третини) своєї сої Бразилія, не перероблюючи, експортує (в основному в Китай). Щодо США, то експорт та переробка в останні роки складають приблизно рівні частини, а ось Аргентина практично всю вирощену сою перероблює.
Саме Аргентина є найбільшим світовим експотером соєвого шрота з часткою 35-40% (при переробці 1т сої в середньому отримують до 200 кг соєвої олії та близько 780 кг соєвого шроту).
Загальне світове виробництво сої в сезоні 2022/23 за останніми (червень 2023 року) оцінками USDA становило близько 370 млн, у порівнянні з 360 млн тон в попередньому сезоні).
Поточний прогноз на наступний сезон – виробництво перевищить 400 млн тон, що може стати новим абсолютним рекордом. Основні чинники зростання – збільшення врожаю в Аргентині після суттєвого падіння в маркетинговому році 2022/23, а також подальше збільшення посівних площ в Бразилії.
*-джерело – дані USDA, виробництво в сезоні 2023/24 - попередня оцінка
Світові ціни на сою досить сильно корелюють з іншими товарними групами, в першу чергу, з кукурудзою. Спред в ціні між кукурудзою та соєю впливає як на зміщення попиту між цими культурами, так і на рішення фермерів (в першу чергу – американських та бразильських) стосовно розподілу у посівних площах між соєю та кукурудзою.
Безумовно, суттєвий вплив на ціни має і динаміка цін на нафту (частина сої та кукурудзи перероблюється на біопаливо).
Динаміка біржових цін на сою в США (та порівняння з американськими цінами на кукурудзу) наведена на наступному графіку:
Вирощування сої в Україні
Посівні площі сої в Україні, її врожайність, а також загальний врожай сої починаючи з 2005 року наведені в таблиці нижче:
Рік
Площа, тис. га
Врожайність, т/га
Загальний врожай, тис. т
2005
422
1.45
613
2006
715
1.24
890
2007
583
1.24
723
2008
538
1.51
813
2009
623
1.68
1 044
2010
1 037
1.62
1 680
2011
1 110
2.04
2 264
2012
1 411
1.71
2 410
2013
1 351
2.05
2 774
2014
1 800
2.17
3 900
2015
2 100
1.79
3 761
2016
1 860
2.31
4 297
2017
1 982
1.97
3 905
2018
1 729
2.58
4 461
2019
1 579
2.29
3 616
2020
1 351
2.07
2 797
2021
1 310
2.64
3 493
2022
1 538
2.43
3 740
2023
1 780
n.a.
n.a.
Соя не відноситься до традиційних культур, які зазвичай вирощували українські аграрії. До 2010 року загальна посівна площа сої в країні не перевищувала 1 млн га.
В першій половині 2010-х років відбувся як кількісний, так і якісний стрибок в розвитку даного напрямку – суттєво зросли як посівні площі, так і врожайність сої. Непоганою була і прибутковість вирощування для фермерів, а в деякі роки соя була однією з найприбутковіших серед усіх культур.
Окрім номінальної прибутковості варто не забувати про те, що соя є дуже хорошим попередником практично для всіх культур з точки зору сівозміни, тож має непрямий позитивний вплив на прибутковість вирощування своїх наступників по сівозміні.
Не дивно, що деякі українські агрохолдинги середнього розміру (такі як АТК або ТАКО (нині - АСТ)) почали активно розвивати так звану американську модель вирощування зернових, коли в сівозміні є лише дві культури – кукурудза і соя, які мають відносно рівні пропорції в посівних площах.
Поступово Україна заявляла про себе як про помітного експортера сої. Зростали і потужності з переробки, наприклад, в 2013 році Астартою було введено в експлуатацію великий комплекс з переробки сої, в 2015 році запустила свою власну переробку компанія МХП.
Посівні площі сої досягнули свого найвищого значення протягом 2015-17 років (приблизно 2 млн га), і на той час виглядало так, що збільшення посівних площ сої в Україні (мінімум до 2.5-3 млн га) буде продовжуватись. Але насправді сталося зовсім по іншому. Починаючи з 2017 року та до 2021 року посівні площі сої в Україні невпинно скорочувались, досягнувши рівня в 1.3 млн га.
На нашу думку, до цієї ситуації призвів цілий комплекс факторів – як на внутрішньому так і зовнішньому ринках.
Головною з причин скорочення посівних площ сої в Україні називають зміни в порядку відшкодування ПДВ при експорті сої, які вступили в силу 1 вересня 2018 року.
Згідно нових регуляцій, право на відшкодування ПДВ при експорті сої міг отримати лише фермер – виробник сої. Таким чином, з ринку було усунуто посередників, що фактично означало закриття доступу до експорту сої для малих виробників (фермерів з земельним банком менше 1 тис. га, які не могли змоги власноруч експортувати свою продукцію), частка яких серед українських виробників сої становила 30-35%.
Зміни в законодавстві були націлені на збільшення внутрішньої переробки сої та створення нової потужної індустрії за прикладом переробки соняшнику.
Протягом 2018-2020 років переробка і справді зросла (більш докладно про переробку сої - нижче), але «перемога» виявилась «пірровою».
Паралельно зі змінами на внутрішньому ринку, важливі події відбувалися на глобальному ринку сої. В першу чергу – це торгівельна війна між США та Китаєм. В 2018 році, у відповідь на американські санкції, в Китаї ввели 25% мито на імпорт сої з США. Відповідно, якщо в попередні сезони США експортувала до Китаю більше 30 млн тон сої на рік, після введення мита поставки впали майже до нуля.
До того ж в самому Китаї через спалах АЧС суттєво скоротилось поголів’я свиней, що мало значний негативний вплив на імпорт сої (в сезоні 2018/19 він становив 83 млн тон у порівнянні з 94 млн тон в попередньому маркетинговому році).
На ринку Китаю американська соя була заміщена зростанням поставок з Бразилії, а США перенаправила свою сою на інші ринки, демпінгуючи та створюючи таким чином конкуренцію іншим країнам-виробникам, в тому числі Україні.
Відповідно, українські експортні ціни на сою та соєвий шрот протягом 2018 року суттєво зменшились (падіння становило більше 20% при відносно стабільній собівартості вирощування). Рентабельність виробництва сої почала суттєво втрачати порівняно з рентабельністю вирощування інших основних культур – в першу чергу соняшнику та кукурудзи.
Таким чином, українські фермери (особливо малі та середні – через особливості відшкодування ПДВ при експорті) почали поступово зменшувати посівні площі сої.
В сезоні 2018/19 при скороченні площ, за рахунок рекордної на той час врожайності (2.6 т/га), загальний врожай (майже 4.5 млн тон) перевищив показник попереднього сезону (що призвело до того, що запаси сої на кінець сезону 2018/19 – більше 400 тис. тон – були найвищими за останні роки).
В подальшому ж виробництво тільки скорочувалось, досягнувши позначки в 2.8 млн тон в 2020/21 маркетинговому році, що було найменшим значенням, починаючи з 2013 року.
В сезоні 2021/22 при стабільних посівних площах (близько 1.3 млн га) за рахунок нового рекорду врожайності (2.64 т/га) виробництво сої збільшилось (до 3.5 млн тон), а оскільки в 2020 році було відновлено режим безперешкодного відшкодування ПДВ для посередників – експортерів, а також відновився попит та покращилася ситуація на світовому ринку, можна було очікувати на подальше зростання виробництва.
Новим та найбільшим для українських фермерів випробуванням стало повномасштабне російське вторгнення в лютому 2022 року.
Посівні площі сої в розрізі регіонів
Протягом останнього десятиріччя базовими регіонами з вирощування сої були центральні області країни – Полтавщина, Кіровоградщина, Вінниччина та Київщина, в останні роки суттєво зросла вага західних регіонів, таких як Хмельниччина та Тернопільщина.
Вагому частку в сівозміні аграріїв соя також мала на Херсонщині, де значна частина посівів знаходилась під поливом.
В 2015 році (коли площі під соєю в Україні досягнули історичного максимуму) посівні площі на Полтавщині становили 540 тис. га, Черкащині – 370 тис. га, Херсонщині – майже 450 тис. га.
Для порівняння, в 2022 році на Полтавщині було посіяно сої лише на 134 тис. га, Черкащині – 110 тис. га, Херсонська область була окупована російськими військами.
В 2023 році загальні посівні площі сої в Україні збільшились у порівнянні з попереднім роком – з 1.5 млн га до 1.78 млн га. Основна причина – дефіцит та суттєве зростання вартості азотних добрив, що спонукало українських фермерів до значного скорочення посівів кукурудзи (яка є найбільш вимогливою до внесення азотних добрив культурою). Замість кукурудзи аграрії засіяли більше соняшнику та сої.
Динаміка посівних площ сої за основними регіонами вирощування в останні роки виглядала наступним чином (для оцінки динаміки наведені дані для 2015, 2017, 2022 та 2023 років):
Регіон
Площа 2015, тис. га
Площа 2017, тис. га
Площа 2022, тис. га
Площа 2023, тис. га
Полтава
540
221
134
150
Херсон
447
117
-
-
Черкаси
368
129
110
110
Суми
292
152
98
96
Хмельницький
279
190
180
192
Вінниця
219
145
106
151
Київ
214
172
106
150
Житомир
173
151
160
183
Кропивницький
175
160
77
88
Тернопіль
105
83
97
148
Львів
39
58
109
112
Всього
2135
1982
1538
1780
Щодо регіонів – лідерів з врожайності, в 2022 році ними стали Полтавська область (3.0 т/га), Хмельниччина (2.9 т/га) та Тернопільщина (2.9 т/га).
Переробка сої в Україні
Одними з перших компаній, що почали фокусуватися на переробці сої в Україні в значних масштабах були компанії Каховка Протеїн Агро, Тегра Україна (Вінницька область) та запорізька група Система, підприємства яких були побудовані на початку або в середині 2000-х років.
Зі збільшенням посівних площ та врожаю сої зростали і потужності з переробки.
В 2009 році було побудовано (а в 2013 році - розширено) завод Протеїн Продакшн, що належав кіровоградській групі Креатив, наприкінці 2013 року – введено в експлуатацію завод Астарти, наприкінці 2015-го – завод МХП.
Саме дві останні групи є безумовними лідерами з переробки сої, починаючи з 2016 року. Їх спільна частка в загальному обсязі переробки сої в Україні кожного року становить від 30% до 40%.
2017-18 роки стали наступним етапом суттєвого зростання потужностей – було запущено відразу декілька великих підприємств, серед яких завод компанії Віктор і Ко в Кіровоградській області, АдамполСоя (Хмельницька область, група АТК), Протеїн-Інвест (Хмельницька область, власники одного з найбільших виробників алкогольної продукції в Україні – Nemiroff).
Також серед найбільших переробників останнього десятиріччя фігурують великі підприємства, які переробляють різні види олійних – соняшник, рапс, сою. Це такі компанії, як Пологівський МЕЗ, ВіОйл, Оліяр.
Вже в 2018 році загальні потужності з переробки сої в Україні оцінювались в 5.5-6 млн тон. При врожаї в 3-4 млн тон та значному експорті сої не дивно, що протягом останніх років до російського повномасштабного вторгнення 2022 року, конкуренція серед переробників була високою, що негативно впливало на прибутковість переробки.
Нижче ми наводимо дані з прибутковості переробки сої протягом останніх років одного з найбільших підприємств – групи Астарта:
До конкуренції між переробниками додаються проблеми з експортом продукції переробки – соєвої олії та шроту. Соєва олія майже на 100% експортується, основні покупці – Китай та ЄС, і попит на цю продукцію завжди був досить непоганим.
З соєвим шротом ситуація складніша. Внутрішній попит на шрот складає від 300 до 400 тис. тон на рік, виробництво коливалось в проміжку 700 тис. тон – 1.1 млн тон, надлишок – експортується. В різні часи основними країнами-імпортерами українського шроту були Білорусь, ЄС, Туреччина, але загалом не можна сказати, що експорт був дуже розвиненим, Україна є лише фрагментарним постачальником.
Ця нерозвиненість експорту грає проти українських переробників сої, яким поки що досить важко конкурувати з переробниками інших країн (особливо таких гігантів, як США, Аргентина чи Бразилія).
Виглядає так, що з точки зору логістики основним ринком для українських постачальників повинні стати країни ЄС. Можна сподіватись, що більш активна інтеграція України в європейську спільноту сприятиме в тому числі і стабільності поставок українського шроту на європейський ринок (щороку ЄС імпортує 16-17 млн тон соєвого шроту).
Одна з важливих задач, яка стосується як розвитку експорту сої, так і шроту, - визначитися, чи Україна більше зацікавлена у вирощуванні ГМО сортів сої (з потенційною орієнтацією на Китай, але там доведеться витримувати жорстку конкуренцію з бразильцями), чи не-ГМО (в цьому випадку можна вести розмову про розвиток та значне збільшення експорту сої до ЄС).
Частки українських компаній-найбільших переробників сої протягом останніх років наведені в таблиці нижче:
Компанія
2019
2020
2021
2022
МХП
16%
17%
20%
22%
Астарта
14%
17%
13%
19%
АТК
12%
9%
11%
14%
Віктор і Ко*
14%
15%
10%
7%
Фалькон-Агро**
2%
6%
9%
7%
Пологівський МЕЗ
9%
4%
9%
-
**-завод Протеїн Продакшн
Вплив повномасштабного вторгнення
Незважаючи на окупацію частини території України та повномасштабні бойові дії, в 2022 році українські аграрії збільшили посівні площі сої – з 1.3 млн га в попередньому році до 1.54 млн га (частково – через той же дефіцит азотних добрив).
Основна частина збільшення припадала на Хмельницьку, Житомирську, Черкаську та Вінницьку області.
Врожайність знизилась у порівнянні з 2021 роком, але навіть попри значні труднощі зі збиранням врожаю (великою мірою спричинені несприятливими погодними умовами), це був третій найвищий показник в українській історії (2.43 т/га).
Відповідно, хороший врожай сприяв збільшенню пропозиції сої в Україні, активній переробці та експорту.
Незважаючи на повномасштабне вторгнення в (календарному) 2022 році експорт сої становив 2 млн тон, що майже в два рази перевищило показник 2021 року. Експорт соєвого шроту продемонстрував незначне зниження – з 471 тис. тон до 414 тис. тон, соєвої олії – залишився майже незмінним (237 тис. тон та 241 тис. тон відповідно).
На початку 2023 року експорт сої та продуктів її переробки залишався активним, значно перевищуючи минулорічні показники. Таким чином, з початку сезону 2022/23 та по кінець червня Україна експортувала 3 млн тон сої, за весь сезон 2021/22 – лише 1.4 млн тон.
Основними причинами подібної динаміки були хороший врожай 2021 року та не дуже активний експорт сої на початку сезону 2021/22 – з вересня 2021 року по лютий 2022 року Україна експортувала 880 тис. тон сої, ще 650-700 тис. тон становила переробка. Таким чином, станом на початок повномасштабного вторгнення залишки сої в Україні становили 1.9-2 млн тон.
Після початку блокування українських портів, вже з квітня-травня 2022 року українські компанії намагались нарощувати поставки сої альтернативними шляхами – через Дунайські порти та залізницею через західні кордони. Нові експортні шляхи були значно довшими і дорожчими, аніж традиційні, але на експорт сої це збільшення вартості мало менший вплив у порівнянні з зерновими культурами.
Через те, що соя є значно більш дорожчою культурою (за 1 тонну) у порівнянні з тією ж кукурудзою, частка логістичних витрат в загальній структурі повної собівартості експортованої сої (у відносному значенні) була нижчою.
Навіть після відкриття зернових коридорів з українських портів основна частина сої продовжила експортуватися альтернативними шляхами. З 3 млн тон експорту в сезоні 2022/23 (з вересня по червень) лише близько 30% було експортовано через чорноморські порти. Трохи більше третини було експортовано через дунайські порти, решту – залізницею та автотранспортом.
Основним напрямком українського експорту в сезоні 2022/23 стала Туреччина, куди було спрямовано більше третини українського експорту. Решту сої експортували в основному в країни ЄС.
За рахунок значної пропозиції сої в Україні, протягом 2022 року внутрішні ціни на сою суттєво зменшились (в середньому рік до року на 25-30%).
Тож хороша експортна статистика жодним чином не позначилась на фінансових показниках фермерів – в середньому рентабельність її вирощування в 2022 році була близькою до нуля.
В поточному сезоні, за рахунок значної різниці між внутрішньою та експортною ціною на сою, прибутки отримали експортери та переробники.
Як зазначалося вище, прибутковість переробників сої (як і соняшнику) в поточному сезоні – найвища за останнє десятиріччя.
Як ми вже відзначали, в 2023 році відбулось збільшення посівних площ під соєю – майже до 1.8 млн га. При середній для попередніх семи років врожайності – 2.3-2.4 т/га – Україна може зібрати близько 4.2 млн тон сої.
Головним питанням як для фермерів та експортерів є питання подальшого функціонування зернового коридору з українських глибоководних портів. В разі, якщо порти будуть нормально функціонувати, логістичні витрати, пов’язані з експортом суттєво знизяться, що сприятиме як зростанню внутрішніх цін, так і рентабельності вирощування сої фермерами.
Прибутковість переробки сої в цьому випадку суттєво зменшиться у порівнянні з сезоном 2022/23. Якщо ж логістичні проблеми з експортом будуть продовжуватись, маржа переробки залишиться відносно високою, а рентабельність вирощування – низькою.
Повертаючись до глобальних перспектив вирощування та переробки сої в Україні, виглядає, що наразі з’являється другий шанс для розвитку, доказом чому є (хоча й дещо вимушене) збільшення посівних площ.
На наш погляд, українські фермери та переробники повинні закріпитися як важливий постачальник сої на європейському ринку та як надійна альтернатива для північно- та південно-американської сої на цьому ринку. Повинна бути розв’язана дилема ГМО/не-ГМО.
Ну і фермерам не слід забувати про важливість сої з точки зору сівозміни, розуміючи що дещо нижчі прибутки сьогодні можуть означати суттєве збільшення рентабельності діяльності завтра.
Огляди українських компаній:
